Це наш обов’язок…
Єдина донька солдата Усенка Павла Івановича, Валентина Павлівна , 66 років плекала надію, що колись побуває на могилі свого загиблого у роки Великої Вітчизняної війни батька. Родина зберігала увесь цей час повідомлення про те, що 27-річний гвардії сержант , проявивши мужність та героїзм у боротьбі за соціалістичну Батьківщину,пропав безвісті у березні 1944 року.
Маленькою дівчинкою мріяла Валентина про те, що він повернеться з війни. У більшості її однокласників не було батька і кожний мріяв про те ж саме. Одного разу з мамою навіть почули, що у Дніпропетровську живе такий поет - Усенко Павло Іванович і мали сподівання, що це - батько. Тим більше, що він також любив поезію і складав непогано. Знайшли цю людину. Чоловік цей просто був повним однофамільцем. Але надія тому і є категорією вічною, що підтримує людину завжди. Минали роки, Валентина Павлівна стала вчителем, працювала директором школи. Поруч з нею був справжній чоловік – Володимир Дементійович Потій, спеціаліст у космічній галузі. Підріс син Дмитро, народилися внуки. Старші – Андрій та Кирило мають хист до інформаційних технологій і через мережу Інтернет увійшли до Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО)де знайшли документ про те, що гвардії сержант Усенко Павло Іванович, 1917 року народження, призваний з села Сурсько – Литовське Дніпропетровської області, отримав тяжке поранення у боях за Криворіжжя , перебував у госпіталі та похований неподалік від школи на Старому Інгульці. Андрій розпочав пошуки поховання через Інтернет і знайшов відомості про пошукову роботу нашого закладу – Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 114. Він прочитав на одному з сайтів про те, що пошуковці знайшли місця поховання солдат Макарова Семена Петровича(с.Олексіївка Софіївського району) за проханням родичів з Запоріжжя та Рудовола Герасима Максимовича(с.Червоне Широківського району) за проханням родичів з Москви. Андрій звернувся листом до директора школи Хорькової Людмили Василівни, яка і була ініціатором перших пошуків. У цей час було налагоджено співпрацю з ВПК «Пошук»(командир пошукової групи Мазур Юрій Валентинович). Слід зауважити, що завдяки військово – патріотичному клубу «Пошук» у травні 2010 року розпочав свою роботу сайт клубу(www.krivoyrog-poshuk.ho.ua), де є детальні відомості та фотографії військових поховань часів Великої Вітчизняної війни на Криворіжжі. Родина Усенко переглянула сторінки сайту , не знайшовши свого бійця у списках, звернулася за допомогою. Оскільки робота над доповненням сайту інформацією продовжується, відомостей про пам’ятники у с. Зеленому, на Старому Інгульці , у Червоному ще не було. Треба було шукати на місці. Перша ж поїздка на Старий Інгулець принесла гарну звістку – родині повідомили, що на меморіальній плиті прізвище Усенка П.І. є. Сфотографували пям′ятник, меморіальні плити. Поділилися гарною звісткою з клубом «Пошук». Аналітик клубу Шалбанов Вадим Олександрович запропонував спільну акцію по впорядкуванню меморіалу і 3 квітня група учнів на чолі з директором школи Хорьковою Л.В., керівником музею Катковою Тетяною Сергіївною, класним керівником 9-А класу Маткобожик Вікторією Миколаївною та клубом «Пошук» приїхали до пам’ятника та прибрали територію, навели золотою фарбою літери на плитах. А напередодні 9 травня донька Усенка П.І. зателефонувала і повідомила про те, що мають намір родиною приїхати до могили батька, діда, прадіда.Наша зустріч відбулася спочатку у КЗШ № 114, де майже 30 років діє зразковий музей бойової слави імені Ф.Л.Каткова, Героя Радянського Союзу. Група екскурсоводів провела для родини загиблого солдата екскурсію, для них було створено фільм, присвячений пам’яті гвардії сержанта Усенка. Три покоління – донька солдата та її чоловік, онук солдата, правнуки схвильовано слухали про наші історії пошуків. Валентина Павлівна подарувала нашому музею власноруч майстерно вишитий рушник червоними та чорними нитками. Залишивши нам у книзі відвідувачів музею дуже схвильовані слова, разом поїхали до меморіалу на Старому Інгульці. До нас приєднався заступник голови Інгулецької районної у місті ради , колишній бойовий офіцер Бєлов Євген Олександрович.
Чудовий весняний день, квітучі каштани, звуки річки Інгулець, що протікає неподалік створили враження, що тут завжди був мир та спокій. Ось що з цього приводу говорить активна учасниця пошукового загону школи Даша Токар: «При виході з машини Валентина Павлівна помітно була схвильована. Вона вперше тут… Підходячи до меморіальних плит, усі п’ятеро гостей очима шукали прізвище своєї рідної людини. І коли побачили, на меморіальну плиту лягли червоні гвоздики. Довго мовчали. Потім Валентина Павлівна розповіла про свої дитячі роки, що співпали з воєнними та післявоєнними часами. У тремтячих руках ми тримали свічки і я особисто думала: «Чому війна така жорстока? Чому вона забрала стільки життів, залишаючи мільйони дітей сиротами і розлучаючи сім′ї? ». І я подумала, що це наш обов’язок – знаходити близьких та рідних солдат, що загинули заради нас, таких, як гвардії сержант Усенко, і тих, чиїх імен немає на братських могилах».
Хорькова Дарина, учениця 11 класу КЗШ № 114
